Вихідні на Сумщині

Харків-Охтирка-берег Ворскли-Тростянець-Харків

Чергова подорож «Вихідні по-Українськи» відбулась у цю суботу. На цей раз учасники подорожі відкривали для себе Сумщину. Спекотна погода, канікули, випускні вечори в школах і університетах не завадили нам зібрати дружну компанію з вісімнадцяти мандрівників і вирушити на захід. Наш автобус швидко проминув Богодухів, кордон Харківської і Сумської областей і ось, нарешті, і наша перша зупинка – Охтирка.

Повне зібрання фотографій знаходиться ТУТ і ТУТ.

Охтирка була заснована в 1641році, довгий час Охтирка була полковим містом. Свою назву воно отримало від назви однойменної річки, а от її походження викликає суперечки істориків. За однією з версій Охтирка перекладається з татарської, як «біла вода». Колись в місті була фортеця, вона знаходилась в тому місці, де річка утворює петлю. Зараз тут знаходить центр міста.

Огляд Охтирки ми починає з її головної перлини – Покровського Собору. Комплекс Покровського Собору складається з, власне, Покровської церкви, Введенської церкви-дзвіниці і церкви Різдва Христового. Покровський собор був спроектований у барокових формах відомим архітектором В.Растреллі, його будівництво тривало 15 років – з 1753 по 1768 роки. Колись в Покровській церкві знаходилась чудотворна ікона Охтирської Богородиці, яка за легендою явилась охтирському священику під час косовиці. Нажаль, в 1903 році ікону вивезли на реставрацію до Петербургу, але до місця призначення вона не доїхала. Доля святині довгий час лишалась невідомою, аж поки в 1975 році вона не була знайдена у приватній колекції у Сан-Франциско. Нині ж у Покровській церкві Охтирки знаходиться копія цієї ікони.

Поруч з Покровською церквою височіє ще один витончений храм – Введенська церква-дзвіниця. Вона побудована у 1784 році видатним архітектором П.Ярославським, який у той час був губернським архітектором у Харкові. Привертає увагу оригінальне завершення куполу дзвіниці – замість хреста на вершині дзвіниці стоїть святий Андрій – покровитель козацтва. З іншого боку – церква Різдва Христового (1827р.). Урівноваженість пропорцій, лаконізм декору дозволяють віднести церкву до кращих взірців архітектурних споруд Сумщини, виконаних у стилі класицизму. Різдвяну церкву в Охтирці частіше називають графською, бо збудувала її на свої кошти графиня Анна Чернишова.

Поруч з комплексом Покровського собору знаходиться ще одна церква – Спасо-Преображенська. Вона збудована у 1905 році у візантійському стилі, зараз реставрується.

Відверто розчаровує топоніміка Охтирки – таке враження, що ми й досі в країні рад. Невже ж так важко повернути історичні назви, тим паче, що в них нема і краплини політики: площа Жовтневої революції колись була Соборною, площа Леніна – Успенською, вулиця Менжинського – Харківською, площа Фрунзе – Сумською? Суцільні знаки запитань…

Останній храм, який ми оглянули – Михайлівська церква, яка стоїть на північному виїзді з міста. Історія не залишила нам ім’я архітектора храму, але його талант не викликає сумнівів. У оздоблені церкви змішались романський і візантійський архітектурні стилі. Над храмом височіє сорокаметрова (!) дзвіниця.

Виїхавши з Охтирки наш автобус прямує на північ. Через п’ять кілометрів ми переїжджаємо міст через Ворсклу і тут зупиняємось: відпочити, скупатись, перекусити і з новими силами рушити далі.

Наша дорога пролягає серед вічнозелених соснових лісів. Але недовго: за якісь 10-15 хвилин нам відкривається панорама Тростянця. Над містом височіє його головна домінанта – побудована на початку XX ст. Вознесенська церква. Це одна з двох церков, які спроектував видатний харківський архітектор Олексій Бекетов. Одна з них була побудована в Харкові і до наших часів не дожила, а ось друга і досі милує око гостям Тростянця.

Головна туристична «принада» міста – комплекс Тростя- нецької садиби. Він складається з палацового будинку, Круглого двору і Благовіщенської церкви.

Власниками садиби були Т.Надаржин- ський – духівник Петра I, князь Голіцин, а з середини XIXст. – цукровий магнат Леопольд Кьоніг. Нині в палаці закінчується реставрація, повністю закінчені зовнішня реставрація і оздоблення першого поверху. Зараз тут проводять концерти класичної музики, а також виставки сучасних художників. З балкону другого поверху відкривається прекрасний вигляд на парк і озеро. Поруч – «алея закоханих», яка закінчується симпатичною альтанкою з пам’ятником закоханим серцям. На камені вибитий вірш Василя Симоненка. Приємно…

Тростянецька садиба знаменита ще й тим, що у 1864 році у палаці жив Петро Ілліч Чайковський – тоді студент Петербуржської консерваторії. Тут він написав свій перший симфонічний твір «Гроза».

Поруч з палацом височіє романтична споруда – Круглий двір. Зовні вона виглядає як справжній замок – міцні стіни, які утворюють овал, чотири могутні башти з бійницями і готична арка воріт. Але використовувався Круглий двір зовсім не для оборони, а для… виступів кріпацького театру і цирку. Попід стінами були місця для глядачів, а баштах жили артисти. В центрі двору був манеж для коней.

Круглий двір був одним з трьох представників Сумщини у конкурсі «7 Чудес України».

Окрім садиби у Тростянці розташований дендропарк Нескучне, який найбільше розвивався за часів Леопольда Кьоніга – великого любителя і знавця лісів. Тут і досі ростуть екзотичні заморські дерева і дуби-патріархи. В 1911 році в парку був споруджений модерний будинок управителя. Найромантичніше місце парку – система ставків з прозорою водою. Кажуть, що Леопольд Кьоніг змушував свої синів чистити озера, які робили це за допомогою хитрих парових машин.

Сонце вже потроху сідало за обрій, коли ми прощались з Сумщиною. Стомлені, але задоволені, ми везли з собою купу вражень, фотографій, сувенірів. Сюди варто приїжджати знову і знову, милуватись давніми козацькими церквами, блукати берегами блакитних озер, торкатись каміння старих палаців…  І ми ще повернемось сюди на наступних вихідних. Вихідних по-Українськи!

Інформацію про проект "Вихідні по-Українськи" ви можете знайти на нашій сторінці http://sites.google.com/site/vyhidni/